Населені пункти Вишкова
Вишківська селищна рада утворена в 1976 році Селищній раді підпорядковані населені пункти : смт. Вишково с. Модьорош c.Ракош с.Шаян с.Яблунівка та с.Велятино
селище Вишково
Населений пункт району, де компактно проживають угорці, українці, а також роми. На території є Карпатське товариство угорської культури – КМКС , а також українсько – угорський демократичний союз -УМДС. У 1910 році тут жило 4839 осіб, з яких 3871- угорці, 871-русини і 126-німці. У 2001 році – 8142 осіб. Вишково – один із найстаріших населених пунктів на Хустщині. Перші згадки про нього датуються 1069 роком. А завдяки мінеральним джерелам воно відоме далеко за межами області. Не менш цікавим і колоритним є історичне минуле селища. Селище завжди було своєрідним тому, що тут мешкає чимало угорців а відтак і побут і мислення вишківчан багато в чому відрізняються від інших сіл Хустщини. Завдяки своєму географічному розташуванню Вишково має ще й великі можливості для транскордонного співробітництва. У сусідах у нього – Румунія. Тобто тепер воно межує з євросоюзом. Територія Вишкова досить велика, а особливого колориту їй надають 4 присілки: Яблунівка, Шаян, Модьорош, Ракош. До слова Вишково вважається одним із найтуристичніших сіл Хустського району. Не дарма саме Вишково є осередком ” зеленого туризму”. Кожен, хто хочаб раз завітає до Вишкова, назавжди запам’ятає красу та велич нашого краю.
Реформатська церква - пам'ятка архітектури місцевого значення у селищі міського типу Вишково Хустського району Закарпатської області. Риси середньовічної споруди збереженні до наших часів. Реформатська церква у Вишково була одним з перших храмів, які побудували на Закарпатті з використанням каменю. Церква належить до унікальних пам`ятників готичної архітектури.
Перша письмова згадка про церкву і селище Вишково може бути датована 1281 роком, коли королем Ласло IV була затверджена одна із попередніх грамот. Згідно тексту документу поселення ставало власністю синів жупана Марцелла. Проте, деякі дослідники вважають, що згадка про цю церкву в документі є недостовірним фактом. На місці кам'яної пам'ятки спочатку розташовувалась дерев'яна церква. Архітектурні форми реформатської церкви дають можливість наблизитись до визначення століття, в якому була зведена будівля. Наявне поєднання багатьох елементів різних епох можна віднести до 1300-х років. У 1326 році архієпископ естерґомський Болесло затвердив права культової споруди. Є згадки про парафіяльного священика Дєрдя, який опікувався культовою спорудою у той час. Ним було надіслане прохання, після якого права церкви були затвердженні також монархом. Це виступає доказом того, що у Вишково в 14 столітті існувала церква, проте відсутні свідчення, що мова йде про одну й ту ж споруду.
Деякі дослідники називають другу половину 13 століття періодом, коли була побудована церква. В 1329 році Вишково були подаровані додаткові права королем Карлом-Робертом. Згідно них, місто мало можливість самостійно обирати священика, який отримував десятину. Він також мав право складати заповіт. Збережені записи в реєстрі папської десятини, які датовані 1333 роком. В них зазначалось про те, що піп Ґерґей з Вишкова сплатив 2 кошицькі марки. У 1335 році парафіяльний священик селища сплатив 48 грошів. У 1346 році ректором церкви був Дєрдь, який склав присягу перед еґерським єпископом. Є відомості щодо людей, які опікувались церквою у другій половині 14 століття - першій половині 15 століття. В 1373 році церковного священика звали Янош. Його ім'я відоме завдяки складанню угоди між ним, та ще однією людиною. До 1420-х років священиком у Вишково був Ласло Ассоньпатакі. Після нього, на посаду парафіяльного священика у Вишково претендував Янош Пелліфекс, який у той час займав посаду пресвітерія Егерської єпархії. Протягом 14-16 століття було здійснено декілька перебудов храму. У 1524 році костел та його парафіяни перейшов у лютеранство, а у 1556 році - у кальвінізм.
У 1657 році князь Дьордь II Ракоці організував та провів засідання Державних зборів Трансільванії. Усередині 17 століття при реформатській церкві була заснована школа, навчання на якій відбувалось на угорській мові. У 1675 році відбулось пошкодження церковної огорожі внаслідок повені. У 1717 році костел зазнав руйнувань через набіг кримських татар і в зруйнованому сталі споруда перебувала понад 30 років. У 1789 році відбулась її перебудова, внаслідок якої споруда набула рис бароко. У 1824 році при церкві почала діяти ще одна школа. У середині 19 століття протягом 35 років пастирем у реформатській церкві у Вишково був Ласло Гереші. Він вів записи, використовуючи які, можна отримати більше інформації про зображення, які містились на північній стіні культової споруди і були створені наприкінці 18 століття. Пастир Ласло Гереші створив записи з детальним описом, щоб зберегти дані про настінні розписи, так як у жовтні 1867 року почалась побілка церкви. Ці відомості містились у церковних протоколах. Вони були знайдені пастирем Лайошем Йозаном і опубліковані. У 1868 році нава церкви була розмальована Ференцем Шульцем. Збереглись дерев'яні розписні лавки, та внутрішні розписи, які були зроблені у 1789 та 1868 роках.
У 1860-х роках історик, етнограф та археолог Тиводар Легоцький займався дослідженням стану будівлі та її особливостей. До наших часів збереглись рисунки церкви, зроблені ним. У 1864 році креслення будівлі були зроблені археологом Флорішем Ромером і дослідником Ференцем Шульцем. У 1868 році була побудована башта, яка мала високий шпиль. У 1866 році Віктором Мишковскі були зроблені рисунки, які стосувались архітектурних особливостей церкви. Наприкінці 19 століття дослідженням розписів церкви цікавився Янош Вагнер. У 1874 році Флоріш Ромер у своїх записах зазначав, що під шаром вапна на стінах церкви містяться фрески. У 1880 році для церкви був виготовлений орган у Будапешті. Його створив майстер Шандор Орсаг у неоготичному стилі. Орган зберігся до нашого часу та був відреставрований. У цей період були виявлені давні церковні вироби, проте їх перебування зараз невідоме. На початку 20 століття відбулась чергова перебудова церкви. У 2005 році спеціалісти провели ремонтні роботи. В процесі їх виконання знайшлись двері в готичному стилі, які слугували входом до захристії. Штукатурка зі стін була збита. В одній стіні виявили табернакль для зберігання Євхаристії. В наш час настоятелем храму є о. Карл.
Церква великих розмірів була побудована в південній частині села. В процесі мурування стін використовувалось гаряче вапно. Споруда однонавна. Вона оточена кам'яними мурами. Зміцнення будівлі відбулось за рахунок контрфорсів. Ними укріпились кути, якими завершується апсида та західні кутки нави. Для побудови церковних стін був використаний ламаний камінь. Для створення структурних елементів — тесаний камінь. Первинна споруда храму мала відношення до типу церковних будівель, які використовувались також як укріплення.
Апсида має видовжену форму, до наших днів будівля дійшла без верхнього карнизу. Більшість контрфорсів дводільні. Зверху вони не мають карнизів. Первинне перекриття споруди мало хрестоподібну форму. Нава побудована у формі прямокутника. Підтримується контрфорсами, завершення яких у верхній частині профільоване фризом. Неф від апсиди відділений стрілчатою аркою. В центрі північної стіни розташовується невеликий за розмірами портал. Його профіль має схожі риси з західним порталом. Складовою частиною є стрілчаста арка плоскої форми. Вікна-амбразури знаходяться на північному фасаді. Мають однакове оформлення. Висота їх розташування також однакова. Південний фасад нави також має вікна. Вікно, що розташовується по середині, має перекриття сегментарного характеру. П'ятистінна апсида вужча за наву. На її боках розташовані вікна, які були побудовані ще у часи середньовіччя. Профілем для обрамлення підвіконників слугують в окремих випадках напіввикружка та розкос. Вікно, яке розташовується по середині, має більшу ширину. На південній стіні апсиди знаходиться дводільне вікно, яке збережене у первинному вигляді. Для отворів характерне стрілчасте перекриття. Неф має плоске дерев'яне перекриття. Апсида дводільна. Під апсидою знаходиться крипта. Окремі елементи свідчать про те, споруда могла мати оборонний характер. Фронтон прикрашається баштою.
Колись у церковної будівлі була ризниця, вона розташовувалась поряд з північного боку апсиди. Навкруги церкви міститься цементний цоколь. Проте раніше був інший цоколь, виготовлений із каменю. Увінчувальний карниз розташовується зверху стіни нави. Для нього характерний складний профіль. Він може бути не первинним профілем, проте намагається його копіювати та бути приближеним до нього. Профіль капельників мав декілька складових частин: валик, тонкий розкос, піввикружки. Опори, які мають верхню частину, закінчувались фронтовим перекриттям. Прохід церкви виконаний зі стрілчастим перекриттям. Кам'яне обрамлення побілене. Профіль обрамлення складається з розкосу, викружки, форми краплі асиметричного характеру, пояска та інших складових. Стінні колони по сторонах порталу є більш сучасним доповненням, ніж уся інша конструкція. Відсутні докази зовнішнього обрамлення порталу. Було збережене одне вікно, яке завершується чотирилистником. Покриттям церкви служить скатний дах. Тип будівлі - базиліка.
Товщина стін нави була змінена. Існують сумніви щодо наявності склепіння в часи, коли церква була побудована. В наш час стеля нави має плоску форму, яка була створена у 1789 році. Асперсоріуми мають стрілчасте завершення. Тріумфальна арка містить стовпи, які закінчуються перекриттям стрілчастого характеру. По кутах абсиди знаходяться колони. Дві з чотирьох колон були побудовані у циліндричній формі. В їх оформленні видніються рослинні орнаменти та подвійні валики. Верхня частина містить зображення жолудів, дубових листів, виноградних грон. Дві інші колони абсиди зберігають сліди відрізку носиків, розташованих вертикально. У 1878 році на колонах апсиди проглядалась фарба різних кольорів. Зображення можуть існувати і в наш час, але під вапняним шаром. Спеціалісти, опираючись на археологічні дослідження, вважають, що нава, вікна, портали та апсида і колони були зведені в єдиний період. Їх форми нагадують архітектуру романського стилю. Одночасно з цим зустрічаються елементи, які можна віднести до виникнення в період династії Арпадовичів, є елементи готичної архітектури. Оборонна стіна храму збереглась, її довжина становить близько 140 метрів, товщина 1 метр, а висота 2-3 метри. Деякі архітектурні риси, що зустрічаються у північного порталу споруди, характерні для південних порталів реформатських церков, побудованих неподалік. Мова йде про реформатську церкву у Тячеві, споруду у Паладь-Комарівцях, у Хусті.
У 2005 році під час ремонту на внутрішніх стінах церкви була збита штукатурка, під якою знайшли готичні двері, що були входом до захристії, а також виявлено в стіні табернекл, в якому зберігали Євхаристію.
Храм зберігся відносно непогано до наших днів, хоча первісний його вигляд змінився внаслідок численних перебудов і реставрації. Дуже добре збереглася оборонна стіна по всій довжині. Схожою оборонною стіною, на ціле Закарпаття, може похвалитись лише Хустський замок. До сьогоднішніх днів у церкві проходять богослужіння за реформатським обрядом
с. Ракош
На лівому березі славнозвісної річки Тиса, на її 85 кілометровій течії у підніжжі завершення Вигорлат-Гутинського хребта гірського масиву, розкинулось невелике, але дуже молодіжне закарпатське село Ракош , віддалене від селища Вишково всього-на-всього на 1км. Населення села за даними останнього перепису в грудні 2001 року становить 1131 чоловік. На території с. Ракош розташовано близько 350 будинків. Виходячи з цієї близькості все життя мешканців села переплітається так чи інакше з навколишньою місцевістю Вишкова. Географія вишківської місцевості своєрідна, від рівнинного рельєфу біля річки Тиса, поступово переростає на південний захід в передгірський, а потім гірський. Саме тут на вершинах гір Овош проходить водороздільний хребет басейну річок Тиса та Муреша ( з румунського боку). Саме тут завершуються вулканічні Карпати з їх величними представниками, трьома Шаянськими ( 440 метрів над рівнем моря ) та Варгедською горою ( 589 метрів над рівнем моря ). Найвищою горою місцевості , але вже на Румунській стороні за Яблунівкою є гора Ніреш ( по-румунськи г.Брад ) з позначкою до1091м., на вершині вже не росте ліс, Гора Сильгедь в бік Яблунівки най вища з нашого боку ( висота 917 м. ), а потім іде вишківський Гедьєшгедь ( висота 769 м. ) і Ракошський Гедьєшгедь ( Гостра ) – всього 577 м. над рівнем моря. В селі Ракош є школа I-II ступенів, будинок культури, бібліотека і все це розташовано в центрі села. Rakosh1 А також на території села Ракош розташований Оздоровчий табір ” Шаяни- Товариство з обмеженою відповідальністю ” Позаміський й дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ” Шаяни”.
с. Шаян
Шая́н — село в Україні, в Закарпатській області, Хустському районі. Входить до складу Вишківської селищної громади. В селі видобувається мінеральна вода - Шаянська.
Легенда про походження назви села:
Височать над селом три гори: Шаян, Шаяниха, Шаянчик (Шаяненя). З міжгір'я збігає потічок, чистий, як сльоза, жебонить, ніби розповідаючи легенду про сиву давнину. Злі вороги напали на село, підпалили хати, убивали людей. І тільки сім'ї Шаянів вдалося сховатися в лісі. Та помітили це нелюди і кинулися в погоню. Першим загинув батько, захищаючи родину. Де впав замертво, виросла найвища гора — Шаян. Знесилена мати, прикриваючи сина, бігла вперед. Але ворожа стріла вп'ялася у серце хлопчини. Мати опустила його на зелений барвінок, і на тому місці виросла найменша гора Шаянчик (Шаєня). Ще декілька кроків пробігла жінка і впала зморена. На тому місці височить зараз гора Шаяниха.
Шаянська (мінеральна вода):
На базі Шаянського родовища вуглекислих мінеральних вод в живописній місцевості Шаян, розташованій в Солотвинській западині Закарпатського прогину, оточеній невисокими горами з округлими вершинами — Великий (477 м), Середній (325 м) і Малий Шаян.
У 1952 році було відкрито санаторій «Шаян» на 150 місць.
В умовах курорту для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, промивань кишечника та іншого порожнинного введення використовуються гідрокарбонатні натрієві води свердловин № 4, № 2 42 біля підніжжя г. В. Шаян. Хлоридно-гідрокарбонатна мінеральна вода св. № 2 біля підніжжя г. М. Шаян, що однією із перших була рекомендована для лікування урологічних захворювань ще у 50-ті роки XX сторіччя, в тому числі корифеєм медицини Закарпаття професором А. Фединцем, в умовах курорту Шаян використовується тільки для питного лікування, а з 1999 року почала розливатись у пляшки. Розлив мінеральної води «Шаянська» зі св. № 242 розпочався ще в 1964 році.
Туристичні місця
- Санаторій «Шаян» знаходиться за 18 км від м. Хуст, на схилах Виторлаг-Гутинського хребта на висоті 210 м над рівнем моря. Санаторій розташований на лівому березі річки Тиси біля підніжжя гори Великий Шаян, що разом з горами Середній і Малий Шаян оточує курортну зону, залишаючи відкритим тільки східний напрямок.
- три гори: Шаян, Шаяниха, Шаянчик (Шаяненя)
- На віддалі 1 кілометр від курорту Шаян, ліворуч від дороги (при виїзді з села) на 20-метровій терасі зібрано колекцію крем'яних, кварцитових і андезитових виробів мустьєрського і пізньопалеолітичного часів. Біля 200 метрів на захід від першого пункту, на мисовидному уступі 30 — 40-метрової тераси, в підніжжі гори Шаяна — зібрано окремі мустьєрські вироби із кварциту.
- Шаянське родовище вуглекислих мінеральних вод.
Перші згадки у XIX столітті, як про лікувальні купелі.
Озеро Шаян – одне із природніх скарбів, що розташоване у серці Закарпаття. Завдяки своїм унікальним лікувальним властивостям, воно кожен рік приваблює безліч туристів з різних регіонів України. Саме тут збираються поціновувачі природи, рибалки та активного відпочинку.
Де знаходиться озеро Шаян
Розташоване озеро Шаян на Закарпатті. Точніша адреса: село Шаян, що за 18 км від м. Хуст. Воно відоме й під іншою назвою – «Силоамська купальня», що пов’язано з легендою цього озера, про яку розповімо згодом. Озеро Шаян знаходиться посеред гір, а тому погода тут безвітряна, а клімат майже завжди м’ягкий. Це підійде як поціновувачам активного відпочинку в Карпатах з дітьми, так і тим, хто шукає спокійного відпочинку наодинці чи з коханою людиною.
Легенда озера Шаян
Важко уявити собі якесь карпатське озеро, що не овіяне легендами та міфами. Шаянське озеро – не вийняток. Одна з таких легенд пов’язана з давньогрецьким міфом про Силоамську купальню. За легендою, вода озера Шаян має дивовижні цілющі властивості, і ті, хто зануриться в її священні води, одужують від усіляких хвороб. Саме тому озеро Шаян нерідко називають «Силоамською купальнею». Будемо відверті – миттєве чудотворне зцілення тут шукати не варто, але позитивний ефект для тіла і душі після купання буде точно.
Лікувальні властивості озера Шаян:
Варто зазначити, що вода в Шаянському озері має мінерально-лікувальний склад, який ефективно допомагає людям боротися з різними проблемами. В тому числі водні процедури тут позитивно вплинуть на опорно-руховий апарат, сприяють лікуванням розладів травної, нервової та сечостатевої систем тощо.
Якщо не зважати на перекази, більш-менш науково про особливий мінеральний склад води дізнались доволі пізно – аж в XVII ст. З того часу це місце стало одним із улюблених для дворян різного калібру, які прагнули покращити своє здоров’я. Тепер же скористатись лікувальними властивостями Шаянського озера можуть всі бажаючі.
Відпочинок та розваги на озері Шаян
- Водні розваги. До послуг відпочивальників чимало активностей: водні гірки, плавання на орендованих човнах та катамаранах, водні лижі тощо. Втім, можна відпливти на човні подалі від берега і спокійно милуватись заходом сонця. Все для того, аби ваш відпочинок в Карпатах запам’ятався надовго.
- Рибалка. Ще один популярний вид відпочинку, коли справа доходить до озер та рік Карпат. В Шаянському озері ви можете знайти чимало видів риб: ляща, окуня, щуку, карася тощо.
- Відпочинок з компанією (день народження, свята, вихідні). Якщо хочете відзначити якусь особливу подію або просто провести шумну гулянку – цілком можливо орендувати житло та альтанку з мангалами. Шашлики на березі озера смакують краще – доведено.
- Оздоровлення. Як ми вже згадували, озеро Шаянське має лікувальні властивості. До речі, цікавий факт про другу назву озера – «Силоамська купальня». Існує така легенда, що сам Христос порадив якомусь сліпому вмитися у цій купальні, і після цього той одужав і отримав зір. Втім, Шаяни розташовані трошечки далеко від Єрусалиму, і цей сліпий мав здійснити непогану таку подорож.
с.Велятино
Веля́тино (у 1947—2018 роках — Велятин) — село в Україні, у Хустському районі Закарпатської області. Входить до складу Вишківської селищної громади.
Легенда
Протягом багатьох поколінь передається у селі Велятино народна легенда, про ватажка опришків Пинтю, якого прозвали за його богатирську силу Велетом. В легенді розповідається, як Пинтя пострілом із дерев’яної гармати знищив фортецю з каменю, що належала панам — Хустський замок.
Велятинці вважають, що цей доленосний постріл був зроблений з місцевої гори Чебринь. Якщо вірити легенді то й саме село заснував не будь-хто, а сам Пинтя Велет. Тому й назвали «Велятино» — на його честь.
За іншою версією Велятино було засноване першими поселенцями, що переховувалися від панщини, у тутешніх непрохідних лісах. Цих мужніх та гордих бунтарів, називали велетами. Звідси і пішла назва — Велятино.
Легенда легендою, а проте Пинтя — історична особа. В архівних документах, підтверджується, що Пинтя дійсно був одним із ватажків селянського повстання на Марморощині у 1703 — 1711 роках. Цілком імовірно, що загони Пинті базувалися в лісах навколо сіл Крива — Велятино. Кращого місця для опришків годі було шукати. Всі шляхи, придатні для пересування урядових каральних загонів, знаходилися на правому березі Тиси. Дістатись на протилежний берег повноводної з частими розливами ріки можна було лише за допомогою поромної переправи і то лише за сприяння сприятливої погоди. До того ж, Велятино було відгороджено від інших сіл непролазними лісами та гірським хребтом висотою 600-800 м.
Історія
На думку Лискої, одного з дорадянських авторів, дослідження історії закарпатських поселень, «Велейте» або «Велийте» походить від словацького імені Велемір або Велеслав, співзвучною є назва річки біля кордону Словаччини на мапі 1324 року. На думку переважної більшості вчених, першими поселенцями на території Велятина були слов'яни. Згідно документів, починаючи з 1273 року (перша письмова згадка про Велятино), назва села не змінювалася.
Оскільки всі письмові джерела з історії Закарпаття дійшли до нас в основному угорською транскрипцією, нині важко встановити, як саме писалась і вимовлялася першоназва села. Зокрема зустрічаються такі назви Velethe, Welethe, Velete, Veleti.
Перша писемна згадка 1576 року за іншими даними 1273 рік вважається роком заснування села. Чоловік на прізвище Отговбар (хто він і звідки не відомо) обміняв ділянку землі району Тор ної на с. Гетинь, що входило в королівські володіння. У 1280 році власністю Отговбара стала територія теперішнього Велятино. Це підтвержено королівськими грамотами 1280 та 1295 років.
Храми
Велятино має два православні храми: Свято-Параскевський (1700) і Свято-Іллінський(1930).
Церква св. матері Параскевії. 1876. (УПЦ МП)
Парохія існує з 1700 року.
У 1751 році йдеться про дерев’яну церкву, вкриту шинґлами, забезпечену всіма образами і книжками. Престольний хрест, свічники і дароносиця були дерев’яні.
У 1775 році згадують стару дерев’яну церкву св. матері Параскевії, з двома дзвонами, збудовану з «найсильніших і найгрубших брусів», дах якої потребував ремонту.
Тепер у селі стоїть велика мурована базилічна церква.
В деяких джерелах датою спорудження називають 1895 рік.
Туристичні місця
- храм Свято-Параскевський МП (1700)
- храм Свято-Іллінський МП(1930).
- пам'ятник Пинті Велету
- Лікувальна термальна, борна і борово-хлоридна мінеральна вода (+ 30-58° С), яка використовується в санаторії-профілакторії «Теплі води»
- піший маршрут, до печери Пинті — опришка Велета;
- гора Чабрин, з якої, за легендою, опришок Пинтя зробив постріл, що зруйнував замок у місті Хуст;
- масове запізніле цвітіння підсніжників у середині березня-квітня на вершині гори «Гаркай», за Калиничовим Лазом;
- На схилах гори Кругляк, в урочищі «Білий камінь», місце виходу вулканічних туфів;
- єдиний сільський потік, ручно брукований потоковим камінням, у період перебування Велятина у складі Чехословаччини, який протікає через усе село;
- На західному схилі гори Широкий верх — озеро «Великі лазки», котловина якого — ступінчастий рельєф;
- На найвищій точці гори Широкий верх — горі «Чува» — десятиметровий самотній велетень — пам’ятний стовп на прикордонній смузі, який збудували мешканці села Велятино у першій половині XX століття, виносивши на своїх спинах цемент та гравій.
- на горі «Ігнатівська» катання на лижах, для цих потреб діють 2 гірськолижні витяги, довжина траси спуску для дорослих більше 1000 м., для дітей – 200 м.
Термальні води
(Водолікарня «Теплі води»).
Лікувальна термальна, борна і борово-хлоридна мінеральна вода (+ 30-58° С), яка використовується в санаторії-профілакторії «Теплі води», видобувається із свердловини глибиною 100 м з Велятинського родовища і відрізняється високим вмістом йоду. Санаторій-профілакторій «Теплі води» працює без вихідних. Час роботи з 9:00 до 18:00.
Термальний басейн в Велятині обладнаний для цілорічного прийняття ванн. Використовується для лікування таких захворювань:
- органів опорно-рухового апарату;
- нервової системи;
- серцево-судинних захворювань;
- гінекологічних захворювань і ін.
с.Модьорош
Мо́дьорош — село в Україні, у Закарпатській області, Хустському районі. Входить до складу Вишківської селищної громади.
Територія була лісистою, з незайманою дикою природою, де росло дуже багато ліщини – диких карпатських горіхів. Саме завдяки цим рослинам село й отримало таку незвичну назву.
Історія
У 1717 році на ці землі напали татари. П’ятитисячне військо перейшло через Шаян із боку Румунії, спустошило Виноградівщину. Та ординці не наважилися напасти на Хустський замок і, пройшовши по лівому березі Тиси, поспішили втекти із здобиччю до Криму. В гірських ущелинах шлях їм перегородили загони місцевого ополчення. У районі села Модьорош відбувся великий бій. На ратному полі, як свідчать тогочасні документи, залишилося шість тисяч ворожих трупів. Ополченці звільнили 7 тис. невільників, переважно підлітків і дівчат
Хоч сучасне село й невелике, але ділиться на Верхній та Нижній Модьорош. Інфраструктура розвинена слабо. Є в населеному пункті лише церква та початкова школа.
Релігія
храм Покрови пр. богородиці
Наприкінці 1930-х років архімандрит Йосип (І. Попович) купив у євреїв землю та ділянку лісу на схилі гори, над селом. Як розповідають, монах мав хист до малювання, тому його запросили виконати розписи новозбудованої православної церкви в Міжгір’ї.
Платнею за працю стала дерев’яна православна церква 1920 р., яку розібрали і сплавили по Ріці до Велятина, а звідти перевезли возами в Модьорош.
Близько 1945 р. церкву відтворили на новому місці. Вона була зрубною, але з тонкого дерева. Всередині її обшили фанерою, зовні оббили ґонтами. Дахи також були ґонтові. Основною прикрасою був невеликий іконостас.
Близько 1985 р. вежа церкви похилилася від вітру, але її вирівняли і прибудували із західного боку приміщення розмірами 3: 3 м, яке вкрили бляхою. Тоді дерев’яна споруда була вже в поганому стані.
У серпні 1988 р. почали робити фундамент для нової мурованої церкви. Всі витрати й організаційні питання взяв на себе священик о. Михайло Пішта. Спочатку навколо дерев’яної церкви змурували дещо більшу за неї споруду з вежею на головному фасаді. Служба відбувалася у бічному притворі, а навесні 1989 р. дерев’яну церкву розібрали, швидко настелили підлогу і відтоді правили вже в новій церкві. Місця було замало, і тому восени 1989 р. прибудували велике приміщення із західного боку. Через рік розширили церкву й зі східного боку. Над дахом здійнялося сім бань. Іконостас вирізьбив майстер з Приборжавського Іван Палаташ.
с.Яблунівка
Яблуні́вка — село в Україні, в Закарпатській області, Хустському районі. Входить до складу Вишківської селищної громади.
Історія
Згадки: 1863: Fenes patak, Фéнеш потік, 1864: Fenes hát, Fenes Alja, Fenesi lázak, Fénes hegy, Fenes patak ,1907: Fenes , 1944: Fenestelep , 1983: Яблунівка, Яблоновка.
Дерев’яну церкву в Яблунівці зруйнували в 1961 р. У селі розказують, що чоловік, який першим виліз на дах церкви і скинув хрест, через два місяці так невдало впав зі сходів, що відразу помер. На початку 1989 р. стараннями Марії Бігунець оформлено дозвіл та виготовлено документацію для спорудження нової церкви.
Муровану базилічну церкву з вежею над входом почали будувати в 1989 р., а в січні 1991 р. вже вкрили бляхою дахи. Освятив церкву єпископ Євфимій. Хустський художник Олександр Коненко виконав малювання всіх ікон та стін храму.
Перспективний перехід:
«Яблунівка (Хустський район, Україна) – Гута (Румунія)»
Закрите військове містечко (прикородонна застава) с.Яблунівка.