Про селище

опубліковано: 13 листопада 2023 оновлено: 22 січня 2025

Вишково (до 1992 року — Вишкове[2]; нім. Wissk, Wischkowo, словац. Výškovo nad Tisou) - селище міського типу в Хустському районі Закарпатській області України. Розташоване в долині річки Тиси, біля кордону з Румунією. Перша згадка - 1271 рік. Неподалік від селища видобувається мінеральна вода Шаянська. У селищі розташована ботанічна пам'ятка природи - Тюльпанне дерево.

В околицях Вишкового в 1891 році знайдено бронзовий скарб з 17 предметів.

Вишково засноване в 1271 року , а перша письмова згадка під назвою Вішк сягає 1273 року. В історичних джерелах є інформація, що неподалік Вишково на горі Вар-Гедь (або Вар-Хедь), що означає Замкова, піднімалось укріплення, яке поряд із фортецями Хуста, Королево і Севлюша контролювало водну дорогу по Тисі, якою слідували соляні каравани з Солотвинських шахт. Земляну фортецю побудували брати Мік та Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань в 1281р., а з середини 14 ст. тут постав кам’яний замок. Недосконалі оборонні споруди вишківської фортеці з часом перестали відповідати своєму призначенню, а функції захисту соляних караванів перейшли до Хустському замку. Місцеві жителі розповідають, що єдиний замок в цій місцевості був на відстані 8-10 км на південний схід від Вишково, але його вже давно зрівняли з землею. З 1329 р. поселення отримало статус “вільного королівського міста” Марамороського комітату.

На початку 16 ст. тут поселилися німецькі колоністи. В 1514 р. багато жителів Вишково взяли участь в селянській війні на чолі з Дьорем Дожі, а після придушення повстання на бунтарські міста король наклав велику контрибуцію. За даними Я. Штернберга на гербі Вишково 1620 р. було зображено на сріблястому фоні гірського козла природного кольору, який стоїть на зеленій горі з трьома вершинами. На печатці села також було зображено гірського козла.

Ще у другій половині 13 ст. у Вишково була споруджена одна з перших в Закарпатті кам’яних церков, яка виконувала оборонні функції. Спочатку храм належав римо-католицькій громаді, а згодом прихильникам кальвінізму. Реформаторський костел св. Миколая зберігся до наших днів і є оригінальним пам’ятником архітектури. Церква однонефна шатрова з п’ятистінкою апсидою, покрита крутим скатним дахом.

У 1657 р. в костелі відбулося засідання Державних зборів Трансільванії, скликане князем Дьордем Ракоці II, який прибув сюди з військом, котре прямувало у Польщу. Проте навіть заручившись підтримкою шведського короля Карла XII та гетьмана Богдана Хмельницького, похід закінчився поразкою. Польські війська на чолі з князем Любомирським завдали великої шкоди населеним пунктам краю, у тому числі й Вишкову.

У 1717 р. костел як і більшість міст й сіл в долині Тиси був спалений кримськими татарами. Храм лежав у руїнах 33 роки. У 1789 р. костел перебудували у стилі бароко, у 1868 р. побудовано башту з високим шпилем. Сучасного вигляду будівля набула після перебудови на поч. 20 ст. Збереглися внутрішні розписи 1789 р. та 1868 р. Також варті уваги розписні дерев’яні лавки. Поруч із костелом знаходиться вкрита гонтом дерев’яна дзвіниця мармароського типу.

В середині 17ст. при реформатській церкві почала діяти школа з угорською мовою навчання, а в 1824 р. з’явилася школа для українського населення. Поряд з уже згаданою вище реформаторською церквою знаходиться цікавий меморіал з різьблених дерев’яних скульптур, поставлений у пам’ять про важливі історичні події у Вишкові.

Уродженцем Вишкова є Іштван Лошшу (1797 – 1852) – один із засновників угорської статистики в Угорщині. На будинку, в якому він народився і жив, в 1896 р. була встановлена меморіальна дошка.

У 1920-30 роках чеськими властями було зроблено певні кроки у розвитку культури. В селі функціонувало 3 народні (початкові) школи, у яких в 1938 році працювало 23 вчителі. Починаючи з 1928 року діяв кінотеатр на 250 місць, працювала амбулаторія, був один лікар, пошта і багато приватних крамниць. Вишково пишалося новим клубом зведеним у 1935 році аналогів якому в ті часи не було в області, він і по сьогодні справно виконує дану функцію.

Цікавим є політичне відношення жителів Вишкова до подій які вирували у тогочасному Закарпатті. Тут мало хто підтримував діяльність Карпатської Січі, мізерна кількість людей емігрувала до Радянського Союзу, партизанський рух під час війни був відсутній, організація комуністів малопотужна. Під час другої світової війни чоловіче доросле населення українського походження теж було залучено на фронти проти Радянського Союзу. Угорські фашисти навесні 1944 року вивезли до концентраційних таборів все єврейське населення чисельність якого становила 350 чол. Багато вишківчан загинуло у війні на Донському перешийку, де загинула елітарна 2 армія. Визволення, яке прийшло 23 жовтня 1944 року через незначні матеріальні спустошення (було підірвано частину моста через Тису) принесло неочікувані повороти з одного боку позитивні з другого, горя та страждань. Так було вивезено на "малєнкіє работи" сотні чоловіків вишківчан до Радянського Союзу, звідки не повернулось більше 100 чоловік, про що свідчить встановлена меморіальна дошка на мурах реформаторської церкви з переліком їх імен. Потім прийшла колективізація для малоземельних вишківчан так і заможних. Слід знати, що земельний голод і тут завжди існував з тією особливістю, що землею володіли дрібні власники які самі й обробляли землю, рідко наймаючи робочу силу. Щоб купити клаптик, землі люди вирушали на заробітки в далеку Америку.

Навесні 1947 року утворились аж 4 колективні господарства які невдовзі об’єднались в одне під назвою "Прикордонник". Господарство було багатопрофільним від виробництва м’яса, молока, садівництва та вирощування таких технічних культур як тютюн. Пізніше залагодилось і підсобне виробництво, особливо таке специфічне, як вироби з кукурудзяного листя, якими і по сьогодні славиться Вишково.

Поряд з сільським господарством значного зростання зазнало і промислове виробництво що давало багато робочих місць не тільки вишківчанам, а й навколишнім селам. Це розміщення в селі відділення Берегівської геологічної партії по освоєнню природних багатств краю. У 1970 році на околицях Вишкова почав діяти Закарпатський металургійний комбінат, перший на Закарпатті з кольорової металургії (видобуток ртуті). Завод за короткий час спорудив ціле містечко металургів у селі зі своєю інфраструктурою, мікрокліматом. В селище приїхало багато інженерів-спеціалістів з різних куточків країни.

У 60-70-і роки відбувся значний вибух і в культурному житті села, яке з 1974 року отримало статус селища міського типу. Чисельність населення сягнула понад 10 тис. чол. У післявоєнний період, а особливо з кінці 50-х років отримують статус сіл такі колишні хутірні поселення найманих батраків з Карпат як Яблунівка (стара назва місцевості Фенеш), Ракош, Шаян та Модьоровш. У Яблунівці вже з 1958 року існує восьмирічна школа, а в Ракоші з 1967 року.

Цілющі джерела Марамароша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт. Вишково, що на відстані 15 км від м. Хуст, з'являються починаючи ще з 1753 р. Відомо, що тут у 1818 р. на базі вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи — "Замкова купіль". Тут у 1952 р. було відкрито будинок відпочинку, а в 1957 р. — санаторій.

Як виглядає сучасне Вишково на зламі тисячоліть початку XXI ст.? На це відповісти можна тим, що Вишково завжди виділялося з поміж навколишніх поселень організацією роботи, проведенням дозвілля та відпочинку і особливо народними традиціями. Вишківчани завжди виділялися відомими майстрами будівельниками, роботу яких можна знайти по всій країні та за й межами. Це і столярі, каменярі і особливо штукатури. Виходячи з цього архітектура селища досить строката і оригінальна.

Вишково дало нашій країні багатьох талановитих людей, які прославились у різних галузях суспільної діяльності. Це і вчені, лікарі, вчителі, музиканти або ж спортсмени. До них слід віднести члена-кореспондента з ядерної фізики Новосибірського відділення академії наук Російської федерації Гейці Йосипа; доктора історичних наук, професора, декана історичного факультету Ужгородського НУ Мандрика Івана Олександровича – спеціаліста по історії Угорщини; доктора інженерних наук Львівського політехнічного університету Лучка Йосипа; братів-музикантів Карла та Людвига Пал; доктора медичних наук Гайовича Володимира Івановича.

Гості селища багато в чому дивуються своєрідності проведення весіль або ж вишуканості кухні, внутрішнього дизайну сучасного житла, подвір’я і навіть мислення самих жителів. Багато-строкате Вишково і сьогодні багатонаціональне і багаторелігійне. Тут у мирі і злагоді продовжують проживати угорці з українцями, толерантно поважаючи і переймаючи кращі традиції один в одного. Чотири основні релігійні конфесії в особі реформатської, римо-католицької, греко-католицької та православної церков існують поважаючи один одного.

Свідченням інтернаціоналізму мешканців Вишкова є проведення традиційного осіннього свята урожаю (Сюреті бал), де молоді хлопці роз’їжджають верхи на конях в національному вбранні.

Сучасне Вишково майже повністю газифіковане, високий рівень автомобілізації, порівняно високий рівень життя частки жителів. Великі зміни відбуваються в селищі з переходом до ринкової економіки. Центральна площа Вишкова, до речі одна з найбільших в області у такого роду поселень прикрасилась сучасними новобудовами приватного характеру.

Також, щороку, в червні проводиться Міжнародний фестиваль "Корони знову разом", де зустрічаються представники коронних міст Мараморощини з Румунії, Угорщини та смт. Вишково, міст Хуст та Тячів.

Діє у Вишкові «Музей побуту», де представлено побут населення селища початку ХХ ст.

Турул – священний птах угорської міфології, вісник богів, який, згідно з легендою, привів угрів з Уралу за Карпати, та й взагалі з ним пов’язані майже всі основні події стародавньої історії цього народу.

У другій половині XIII століття у Вишкові був споруджений один з перших на Закарпатті кам'яний костел.

Тут зберігся 12-ти перемінний орган, оформлений в неготичному стилі. Поновлена у 1675 р. після великого паводку та 1669 р. після пожежі. Дах замінений у 1717 р. після татарського вторгнення. На південній стіні церкви розташований сонячний годинник. На подвір’ї розташована дзвіниця з двома дзвонами. Один виготовлений у 1887 році вагою 800 кг., другий у 1934 році вагою 300 кг.

Поряд з реформаторською церквою знаходиться цікавий меморіал з різьблених дерев'яних скульптур, поставлений у пам'ять про важливі історичні події у Вишково

Історія

В околицях Вишкового в 1891 році знайдено бронзовий скарб з 17 предметів. На горі Вишкове — городище, що стрімко піднімається над рікою Тиса.

У 1271 р. вперше згадується Вишково — під назвою Visk у складі Угорського королівства.

З 1329 р. Вишково мало статус коронного міста Марамороського комітату; біля містечка існував Вишківський замок (про що свідчить назва гори в околицях селища — Вархедь (угор. — «Замкова гора»). У XIX ст. — торгове містечко Хустського повіту. З 1620 р. відомий герб Вишкового: на срібному тлі — дикий козел натуральної барви, що стоїть на зеленій горі з трьома верхами.

У 1329 р. король Карл Роберт, що зайняв трон Угорщини в 1301 році, доклав чимало зусиль, щоб придушити опір феодалів і посилити централізацію влади. В ході цієї боротьби деякі володіння супротивників короля були передані його прихильникам, а частина земель перейшли в статус королівської власності. У 1329 році Вишково перестало бути приватним феодальним володінням і перейшло в статус коронного (королівського) міста. У цей же період був утворений Мармароський комітат (територіально-адміністративна одиниця Угорського королівства), Вишково отримав статус центру цієї області. Тут же розташовувався комес (правитель) комітату. Вишківський форпост стає королівським замком і займає становище головного укріплення комітату.

Наприкінці 14 — поч. 15 ст. Вишково на деякий час переходить у власність волоських воєвод Драга та Балка. До цього періоду значення Вишківського замку поступово зменшувалось. За 20 кілометрів на північний захід від Вишківського замку будується потужний кам'яний замок у місті Хусті, який бере на себе функції головного укріплення Мармароського комітату. Паралельно з ростом могутності Хуста тривав занепад Вишківського замку, який втратив колишнє значення. Ймовірно, вже до початку 14 ст. замок був повністю покинутий і більше не відновлювався.

Вишківський замок

В письмових джерелах замок уперше згадується у період з 1274 - 1281 р., коли на горі неподалік від Вишково феодали Міко та Чепа з роду Гонтпазмань будують замок. З одного боку цей форпост мав захищати приватні феодальні володіння (на кін. 13 — поч. 14 століть припадає пік міжусобиць угорських феодалів), з іншого боку у нього було важливіше завдання загальнодержавного значення — замок захищав соляні копальні Мармароша і контролював перевезення солі по Тисі. Перша згадка про нього стосується 1299 року, коли Ендре ІІІ повернув братам Гонтпазмань і залишив за ними право володіння, а в 1300 році Ендре ІІІ забрав замок і обміняв його на три села. З першої половини XIV ст. уже не згадується.

Вишківський замок був одним з декількох «соляних» замків (три інші — Хустський замок, замок Нялаб і Виноградівський замок Канків), зведених уздовж Тиси, які брали участь у захисті так званого «соляного шляху». Цей шлях брав початок від багатих соляних копалень Солотвино і тягнувся до Центральної Угорщини. Торгівля сіллю приносила Угорщині величезний прибуток, тому забезпечення безпеки соляних копалень і соляного шляху мало першочергову важливість для Угорського королівства.

Місцем будівництва укріплення була обрана гора, заввишки 589 м. Гора розташована у межах Гутинського масиву, на південний схід від сучасного селища Вишково, яке колись мало статус міста. За 3 кілометри на південь від гори проходить сучасний українсько-румунський кордон, а за 3 кілометри на північ — протікає річка Тиса. Вже після будівництва укріплень гору стали називати «Варгедь» («Várhegy» — угор. Замкова гора). В письмових джерелах замок уперше згадується у 1281 р., коли на горі неподалік від Вишково феодали з роду Чепа будують замок. З одного боку цей форпост мав захищати приватні феодальні володіння (на кін. 13 — поч. 14 століть припадає пік міжусобиць угорських феодалів), з іншого боку у нього було важливіше завдання загальнодержавного значення — замок захищав соляні копальні Мармароша і контролював перевезення солі по Тисі. Вишківський замок був одним з декількох «соляних» замків (три інші — Хустський замок, замок Нялаб і Виноградівський замок Канків), зведених уздовж Тиси, які брали участь у захисті так званого «соляного шляху». Цей шлях брав початок від багатих соляних копалень Солотвино і тягнувся до Центральної Угорщини. Торгівля сіллю приносила Угорщині величезний прибуток, тому забезпечення безпеки соляних копалень і соляного шляху мало першочергову важливість для Угорського королівства.

Наприкінці 14 — поч. 15 ст. Вишково на деякий час переходить у власність волоських воєвод Драга та Балка. До цього періоду значення Вишківського замку поступово зменшувалось. За 20 кілометрів на північний захід від Вишківського замку будується потужний кам'яний замок у місті Хусті, який бере на себе функції головного укріплення Мармароського комітату. Паралельно з ростом могутності Хуста тривав занепад Вишківського замку, який втратив колишнє значення. Ймовірно, вже до початку 15 ст. замок був повністю покинутий і більше не відновлювався.

Замок, що розмістився на верхньому майданчику гори, мав трикутну в плані форму. В деяких місцях замчища крізь його вали проступали скелясті породи. З північного боку підступи до замку надійно захищали стрімкі схили гори. З решти (більш доступних і вразливих) боків захист замку забезпечували кілька ліній земляних валів і ровів. Довжина боків замкового трикутника, утвореного лінією зовнішніх валів, становила близько 60—70 метрів. Усередині цього трикутника пролягала ще одна лінія валів, яка захищала центральну площадку замку. Розміри цього майданчика — приблизно 20х15 метрів. Посеред майданчика височіє невелика тераса розмірами 5х10 метрів. Можливо, колись на центральному майданчику замку стояла сторожова вежа. Угорський військовий історик Шоош Елемер (1844—1929 рр.), відомий дослідник фортифікаційних об'єктів, займався вивченням замчища у Вишкові. Ймовірно на основі своїх знань і одержаних у результаті обстеження даних, він створив зображення Вишківського замку. На малюнку Шооша Елемера можна бачити досить потужне укріплення, яке складалося з овалу кам'яних зубчастих стін, що оповили вершину гори. Усередині замчища височіла кам'яна сторожова вежа. Ще одна вежа — надбрамна, прорізала замкову стіну. Декілька мініатюрних башт доповнювали захист основного периметру. До надбрамної вежі та замкових стін примикало приміщення житлового або господарського призначення. Біля підніжжя гори Елемер зобразив допоміжне укріплення круглої в плані форми, так само захищене кам'яними зубчастими стінами. Це укріплення, тобто барбакан, слугувало для захисту шляху, що вів по схилу гори вгору до замкових воріт.

Храми

Церква Благовіщення пр. богородиці. 1831.

Ділянку для церкви і парохії виділив З вересня 1751 р. вікарій марамороський Л. Бачинський.

Згідно з протоколом єпископської візитації за 1801 р., у Вишкові була стара дерев’яна церква з трьома дзвонами, що розпадалася. Тоді ж вирішили будувати нову кам’яну церкву, яка стоїть у селі дотепер.

За шематизмом 1915 р., церкву споруджували з 1831 до 1863 р.

Церква Вознесіння Господнього. 1937.

Подібно до дерев’яних церков у багатьох інших селах, Вознесенську церкву перестали відвідувати, коли православна громада почала ходити в муровану греко – католицьку церкву. Споруду зняли з реєстрації діючих храмів 16 квітня 1962 р. і пізніше, очевидно, розібрали.

Туристичні місця

- мінеральна вода Шаянська.

- ботанічна пам'ятка природи — Тюльпанне дерево,

- пралісова пам'ятка природи «Праліс та квазіпраліси Вишківського лісництва».

- в 1891 році знайдено бронзовий скарб з 17 предметів

- Вишківський замок

- храм Благовіщення пр. богородиці. 1831.

- храм Вознесіння Господнього. 1937.

- міні-скульптура солекопа в рамках туристичного маршруту "Соляний шлях Закарпаття". Розташована у центральному парку.

- ГЕОДЕЗИЧНИЙ ПУНКТ ГРЕНДЕШ

- Закарпатський металургійний завод. У 50-х роках XX століття біля Вишкового була виявлена ртуть.

- Реформатська церква — пам'ятка архітектури місцевого значення 1281 рік